Авторські твори

Казка "Чарівна поляна" Слободзяної В.О.

     За високими горами, за синіми морями ріс густий зелений ліс. І всі в тому лісі були щасливими, бо в ньому була чарівна поляна. Всі, хто жив на ній, почувалися добре, адже кожного дня там виростали нові зернинки для пташок, горішки для білочок, нові ягідки для їжачків, овочі для зайчиків, а для лисичок, вовчиків та ведмедиків там щоранку з'являлися запечені кури, качки. І жили всі птахи і звірі дружно і радісно, бо ні в чому не відчували потреби.

     Якось мимо тієї поляни пролітала чорна - пречорна і заздрісна - презаздрісна ворона. Побачила вона, що всі граються, веселяться і захотілося їй зробити жителям поляни все наперекір, щоб вони, так як вона, весь день шукали собі що їсти, а не отримували все готовеньке. Повернулася вона до своїх подруг, таких же заздрісних ворон і розповіла їм про те, що є у сусідньому лісі таке місце,  не просте, а  чарівне. Для пташок зеренце стигле кожного ранку, для їжачків грибочки свіженькі, для білочок горішки смачненькі, для зайчиків морківочка та капусточка , а для лисичок, вовчиків та ведмедиків тарілки повні запечених курей та качок, і ще багато яких ласощів можна було там скуштувати.

     Стали ворони думати та гадати, як же зробити так, щоб та поляна зіпсувалася. Думали та гадали і надумали, що треба летіти до Баби Яги на пораду. Летять вони, летять, аж бачать стоїть хатка на курячих лапках та така радісна аж пританцьовує.

     Ворони аж зніяковіли : «Та що ж це таке, що всі навколо такі щасливі – одні ми нещасні!» Аж вийшла їм назустріч Баба Яга та як закричить: «Де ви бісові ворони так довго літаєте!? Я вже вас зачекалася. Все я знаю, бо бачила ту поляну у своєму чарівному дзеркалі і довго думала, як її можна знищити. Та й придумала. Виготовила я зіллячко та не просте, як тільки крапля з нього потрапить на ту поляну, все на ній пропаде і зів'яне. Не будуть ті проклятущі птахи і звірі такими щасливими, виздихають вони в мене всі із голоду! Та не баріться ж ви, беріть швидше пляшечки із зіллям та летіть, порозливайте по тому лісі, хай вони всі поздихають з голоду. А потім побачимо як їм заживеться, коли їсти не буде що»…

     Ледве дочекалися ворони ночі, щоб нашкодити нашим звіряткам. Тільки но всі жителі поляни поснули, не передчуваючи нічого поганого, а злі ворони вже тут як тут! І нумо розливати те зілля поганюще . І де тільки потрапляла його крапля, відразу все живе вмирало. Порозважалися ворони і радісні полетіли до свого лісу, ні разу не пожалкувавши про свій поганий вчинок.

     Та невеселий почався ранок для наших звіряток. Прокинулися всі, аж надворі холодно, несподівано почалася зима, позбиралися, аж їжі немає! Грибочки не виросли, зеренце пропало, морківочка і капусточка зів'явші, тарілки з – під м'яса порожні і брудні. Стали звірятка радитися :

-         Що ж нам робити, як вижити, адже все пропало? Як же нам тепер з голоду не вмерти?

-         Треба летіти до нашої феї – заступниці, може вона нам якось допоможе, - запропонували Синички.

-         Летіть, любі, летіть. Тільки швидше повертайтеся, бо не проживемо ми без їжі, - просили пташок усі звірятка у лісі.

     Вилетіли Синички, летіли три дні і все не бачили вони замку феї. Аж ось побачили вони райдужні візерунки вгорі і здогадалися, що вже близько помешкання їхньої заступниці. Тільки – но наблизилися пташки до замку феї, а вона вже й біжить їм назустріч та така сумна, що й говорити.

-         Ну нарешті, ви мої любенькі, долетіли. Я ж вас виглядаю вже три ночі і дні, не можу ж я ні спати, ні їсти, як подумаю, що всі мої звірятка з голоду вмирають. Виготовила я для вашої полянки такого зіллячка, що як покропите ним що, то все відразу оживе і стане таким, як і спершу було. Хто його знає, можливо кому із звіряток потрібна буде допомога, то ви неодмінно покропіть їх цим зіллячком!

-         Дякуємо, заступнице наша, обов’язково так все і зробимо. Тільки ми так втомилися поки летіли, що боїмося, хоч би долетіти назад.

-         Не переживайте про це! Ось покуштуйте цього зеренця, воно не просте, воно має чудодійну властивість, хто голодний його скуштує, той відразу ситим стане. Їжте, любі, набирайтеся сил, та швидше повертайтесь до своїх товаришів. А щоб гляди зіллячко не загубилося по дорозі до лісу, я вам його розлила у сім пляшечок. Тільки прилетите відразу розлітайтеся в усі кутки лісу і розливайте по всюди. Воно не тільки оживить, а ще й буде вас і надалі охороняти від злих чарів.

-         Дякуємо, любко наша. А про які ти чари говориш? Хіба нашу поляну хтось зіпсував спеціально?

-         Авжеж, це ворони із сусіднього лісу. Їм заздрісно стало, що у вас все готовеньке щодня. От вони і нашкодили вам.

-         От поганющі, ну нічого, саме головне, щоб ми встигли врятувати своїх друзів. Дякуємо тобі, спасителько нашо, до зустрічі!

-         Прощайте, друзі!

     І полетіли Синички так, наче їх хто підганяв. До феї летіли три дні, а до свого лісу повернулися вже надвечір, та й ну розливати своє зіллячко і на пташок, і на тваринок, і на деревця, і на зів'ялу травицю, і де тільки потрапляла крапелька живущої води , там відразу все ставало таким, як і раніше.

-         Дякуємо, Синички, що врятували нашу домівку, - не вгавали лісові жителі, - якби не ви, то не бачити нам світу білого.

-         Та що ми? – відповідали Синички.- Це все завдяки нашій феї, це вона передчувала біду та виготовила для нас зіллячко чудодійне, яке оживило і вас, і нашу домівку. А ще знаєте, що нам розповіла фея? Не сама по собі зіпсувалася наша поляна, а злі ворони разом із Бабою Ягою хотіли знищити тут все і якби не наша заступниця, не бачитися нам.

-         Друзі, та чого ж ми пожурилися, все ж обійшлося.- зауважила Лисичка. – Ось у мене є план. Я збігаю в село і назбираю отрути для мишей. А потім ми натовчемо її у кусень твердого сиру і залишимо для ворон, треба ж нам помститися цим злим створінням.

-         Ура! Ура! – закричали всі і погодилися на план Лисички.

     Коли хитрунка повернулася із села, звірятка обережненько натовкли отрути до сиру і залишили на полянці на видному місці.

     А коли настала ніч, всі почали чекати ворону; коли ця злюка прилетіла, всі  прикинулися ніби сплять. А Ворона, нічого не підозрюючи поганого, побачила здоровий кусень сиру, аж слюнки в неї потекли, підлетіла швидко, вхопила у свого дзьоба і нумо тікати до своїх товаришок. А ті добренькими виявилися, кажуть:

-         Ой, такий великий кусень, давайте поділимося із Бабою Ягою, адже це вона нам допомогла.

-         Та давайте , що ж нам мало чи що, - погодилися всі ворони і полетіли пригощати свою подругу. А та ж раденька такому гостинцю наїлася від пуза та разом із своїми подругами – воронами і повмирали.

      Так добро перемогло зло. І з того часу всі наші звірятка та пташечки живуть на своїй галявині поживають і горя не знають.

« …….»

Без школи  не можу я жити-

Мене тягне до неї магнітом.

Адже там я розправляю крила

І здійснюю свої мрії.

Вчительська справа – діло серйозне:

Навчитися цьому так просто не можна,

Дітей, я вважаю, треба любити

І не боятись їм  серце відкрити.

Поділитись знаннями і досвід передати,

А потім цих дітей «у світ» випроводжати

І думати про те, щоб їм те все згодилось,

Щоб вони у школі  не дарма провчились.

Щоб менше було і Катерин, і Чіпок, і Савок,

І щоб був мир на всій землі у час цей невблаганний,

Щоб боролися за мрії свої доостанку,

А Україну прославляли хоч кожного ранку.

На все це кожен вчитель надію в серці має,

Тому «чужих» дітей для нього не буває.

 В.О.Слободзяна

«К.Д.Ушинський як фундатор наукових засад національного виховання»

Слободзяна Вікторія Олегівна

     Костянтин Дмитрович став основоположником нової народної школи. Основою виховання молодого покоління в дусі патріотизму, любові до Батьківщини та свого народу Ушинський вважав народність і наголошував, що «у кожного народу своя особлива національна система виховання, своя особлива мета й особливі засоби в досягненні цієї мети», а також «будь-яка жива історична народність є найпрекрасніше творіння Боже на землі і вихованню залишається лише черпати з цього багатого й чистого джерела».

 Серед найбільш популярних статей та праць можна відзначити:

·         «Про користь педагогічної літератури»;

·         «Три елементи школи»;

·         «Про народність в громадському вихованні» тощо.

    Значне місце у педагогічній спадщині видатного педагога Ушинського посідають питання сім'ї і родинного виховання. Погляди Ушинського на родинне виховання формувались на ґрунті великої поваги до народу. Найпершим обов'язком громадянина та батька сім'ї є виховання громадян, корисних для суспільства, — вважав учений.

   Ушинський також сповідував реалістичну педагогіку за прикладом Яна Амоса Коменського, Джона Локка, Йоганна Песталоцці тощо. Аналізуючи загальні основи європейського, а також американського виховання, учений дійшов до таких висновків:

·         «Загальної системи народного виховання для всіх народів немає ні в теорії, ні на практиці»;

·         «У кожного народу своя особлива національна система виховання, а тому запозичення одним народом у іншого виховних систем є неможливим»;

·         «Досвід у справі виховання є дорогоцінною спадщиною для всіх народів, але в тому розумінні, в якому досвід всесвітньої історії належить усім народам»;

·         «Науку не треба плутати з вихованням. Вона загальна для всіх народів, але не для всіх народів і не для всіх людей становить мету і результат життя»;

·         «Громадське виховання не може самостійно вирішувати питання життя, не веде за собою історії, але йде слідом за нею»;

·         «Громадське виховання тільки тоді буде дієвим, коли його питання стануть громадськими питаннями для всіх і сімейними питаннями для кожного»;

·         «Збудження громадської думки у справі виховання — основа його розвитку»^.

 Як просвітитель і педагог Ушинський основні надії щодо перетворення суспільства покладав на просвіту народу, поширення економічних і правових знань, створення розумних і справедливих законів.

      Праці Костянтина Дмитровича неодноразово перевидавалися до 1917 року, однак з 1917 до 1946 року вони не видавалися взагалі. До 1990 року було надруковано близько 400 тисяч примірників різних творів педагога. Власне його підручник «Рідне слово» перевидавався 150 разів, а «Дитячий світ» — 70. Проте, як повідомляють дослідники, багато його творів утрачені або стали частиною приватних колекцій, а з виданих за радянських часів вилучені деякі фрагменти, особливо ті, що стосувалися місця та значення релігійного виховання дітей, молоді. А видавалися, цитувалися й пропагувалися ті ідеї, які були необхідні для виховання молодого покоління за умов соціалістичної системи. Цю прогалину нині дослідники намагаються заповнити.

    Народний вчитель - це скульптор духовного світу юної особистості, довірене лице суспільства, якому воно довіряє саме найдорожче і найцінніше - дітей, свою надію, своє майбутнє. Ця найблагородніша і найважча професія вимагає від людини, що посвятила їй життя, постійної творчості, невтомної роботи думки, великої душевної щедрості, любові до дітей, безмежної вірності своїй справі.

   К. Ушинський писав "…головне завжди буде залежати від особистості вихователя, який стоїть лицем до лиця з вихованцем, вплив особистості вихователя на молоду думку складає ту виховну силу, котру не можна замінити ні підручником, ні моральними сентенціями, ні системою покарань і заохочення".

  Як суб'єкт педагогічної діяльності, вчитель виступає за визначення Ушинського в якості "практичного психолога". Готовність вчителя до виконання своїх професіональних функцій передбачає психологічну гостроту зору, спостережливість, ініціативність, відкритість у спілкуванні, емоційно вольову стійкість.

  Слід відмітити спеціальні професійні якості: педагогічний такт, витримка, самоконтроль, професійно-педагогічне мислення, вміння аналізувати свою діяльність. Вчителя часто називають сівачем, інженером душ людських, митцем. Проте майстерність педагога повинна стояти вище, бо через його руки проходять усі майбутні творці. Педагог покликаний бути духовним наставником.

  Вище за все учні цінують в педагога впевнені і чіткі знання, вміння, майстерність, золоті руки, малослівність, постійну готовність до роботи, ясність думки. Виховувати в собі педагогічний талант, майстерність, що базується на умінні і кваліфікації. "…чому повинна страждати дитина, яка потрапила до неталановитого педагога!"

   Велика роль у вихованні належить педагогічному колективу "ні один вихователь не має права працювати в одиночку",кожен має  високо поціновувати колективний досвід, вчитися у колег, поважати колективний досвід та його прогрес, традиції і педагогічний колектив відповідає за колектив.

Сутність та особливості національного виховання. Принцип народності у системі Ушинського

    Про народність у громадському вихованні К.Д. Ушинський писав: "Виховання створене самим народом і засноване на народному починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що грунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу".

   В процесі виховання формується характер людини, а "… характер - за словами Ушинського, - і є саме той ґрунт, на якому корениться народність. Народність як і наука є спільною основою, що єднає усі цивілізовані народи. Але будучи спільною, ця риса вносить у кожну систему виховну чітко виражену відмінність, яка зумовлюється національним особливим характером кожного народу: мова, побут, звичаї. Саме вони зумовлюють специфічну особливість системи виховання кожного народу. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь".

    К. Д. Ушинський визначає два елементи характеру людини: природний, що корениться в тілесному організмі, – перша природа особистості, і духовний, який виробляється в житті під впливом виховання, – друга природа особистості (звички, що їх набувають протягом життя).

    Формування другої природи особистості починається в сім'ї, на лоні рідної природи, коли дитина перебуває переважно під впливом рідних, близьких для неї людей і, звичайно, її формування здійснюється засобами народного виховання (казка, гра, легенда, міф, перші елементи праці, які найчастіше дитина засвоює від бабусі, дідуся; переконання вироблені на основі життєвих прикладів, звичаїв, традицій тощо). На цьому етапі розвитку особистості провідне місце посідає народна, життєва педагогіка. Починає здійснюватися процес передавання життєвого досвіду старших поколінь молодшим, у чому й полягає основна суть виховання. Про це свідчить народна мудрість: «Якщо старші мову ведуть, нехай молодшим вуха ростуть», «Знаннями міняються, щастям діляться», «Батьківські поради – дороги даль ясна, мудрого поради – озера глибина», «Старший серед молодих молодіє, молодший серед старших розумнішає», «Голова – для розуму, мудрець – для народу».

   Одним із засобів втілення ідей народності виховання є рідна мова: "Мова народу, - писав Ушинський, - ніколи не в'яне і вічно розпускається, цвіт усього його духовного життя". На основі рідної мови найефективніше формується характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інше. Компоненти духовності народу: родовід; рідна Історія, краєзнавство; природа рідного краю; народні міфи; національне мистецтво; народний календар; національні символи; народні прикмети, вірування; родинно-побутова культура, національні традиції. Це основні чинники національного виховання.

   Національне виховання - це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, віковій мудрості. Національне виховання є конкретно історичним виявом загально-людського, гуманістичного, демократичного виховання. Національне виховання відтворює в дітях рідний народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, що є спільним для всіх націй.

     На думку В. О. Сухомлинського, національне виховання без патріотизму немислиме. Саме відданість рідній землі, любов до Батьківщини, рідного народу, його історії, мови, культури породжують національний менталітет, психіку і характер людини. «Світ дитини – це насамперед природа, яка оточує її в дитинстві, піклування матері і батька, казка, пісня. Спогади про цей світ накладаються на все наступне життя, надають емоційного забарвлення усім прагненням, помислам, поривам. Азбука патріотичного виховання полягає у тому, щоб утвердити в людській душі багате, яскраве, незабутнє дитинство, закарбувати в ньому образи рідної природи, які хвилювали б усе життя. У кожної людини повинен бути рідний куточок, який став би незабутнім спогадом про найдорожче, – без цього немає людини. Немає її морально-емоційного і естетичного коріння, немає свіжого вітерця, який живить непогасне полум'я любові до Вітчизни».

    Таким чином, процес передання досвіду одних поколінь іншим забезпечує народознавчий підхід до виховання, що ґрунтується на всебічному і глибокому вивченні всього культурно-історичного розвитку і досвіду рідного та інших народів. Реалізувати процес виховання допомагає народна педагогіка. Які ж компоненти синтезують соціальний досвід народу?
    Це, насамперед, сума людських знань, історія поколінь, релігія, народна творчість, мистецтво, культурні досягнення, загальноприйняті норми поведінки тощо.

Використані джерела :

1.    Нова педагогіка « Предмет, завдання, основні категорії педагогіки » К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко про вчителя.

2.    Ягупов В.В. Національне виховання і народознавчий підхід.

                      Слободзяна Вікторія Олегівна      

Казка "День народження" Омельян Марини (учениці 6 класу)

     В одному чудовому лісі жили собі Зайчик і Білочка. Білочка жила на високому дереві, а Зайчик знизу. Вони дружили, разом грали в різні ігри, а улюбленою грою були хованки. Минула зима, стало пригрівати сонечко і Вивірка сиділа на гілочці і ні про що не думаючи ласувала горішками. Та так захоплювалась цим, що не помічала як шкаралупки із горішків кидала на підлогу, а там жив Зайчик і його помешкання через це було постійно засмічене. І все б нічого, та нашому куценькому скоро іменини і він щодня наводить лад, тільки но відвернеться, а навколо все у шкаралупках. І прибирай, і меблі для гостей виготовити треба, бідний Зайчик не знав що йому роботи, за що йому хвататись. Подумав він і вирішив, що треба почати зі столу, адже гостей треба за щось садити, щоб пригощати. Зайчик як не старається, а Білочка викине шкаралупки від горішок, та попаде на зайчиковий стіл та все розломить (бо горішки були не прості, а чарівні – мали неабияку силу). Набридло Зайчикові терпіти це, пішов він до Білки з'ясовувати стосунки.

-         Ей, подруго, чому ти заважаєш мені? – каже Зайчик.

-         Я? А що я зробила? – зніяковіла Білочка.

-         Ти псуєш мені стіл своїми шкаралупками. Я що не виготовлю, вони все ламають.

-         Ну вибач, Зайчику, я ж не знала.

-         Ну, добре. Не роби так більше.

-         Давай я тобі допоможу, що треба?

-         Та я не знаю за що і братися, і їжу готувати треба, і меблі поломані.

-         Хе-хе ,товарише, чи ти не знав, що мої горішки чарівні? Єдине, що треба, так це загадати бажання і з'їсти горішок, і вуаля, все буде готове!

-         Дякую, Білочко, що ж ти мовчала весь час? Давай мені свої горішки і будемо святкувати.

     З'їв Зайчик гостинець від Білочки, загадав все, що треба було, і очам не повірив. Все навколо стало таким гарним, навколо радували око різнокольорові кульки, стіл просто ломився від смаколиків, тож іменинник наш швидко зізвав усіх товаришів і почали святкувати. З тих пір між Білочкою і Зайчиком не було непорозумінь, їм у всьому допомагали горішки. Тож жили вони поживали і горя не знали.

Казка "Змій Горинич " Волинця Богдана ( 6 клас)

     У тридев'ятому царстві, у дев’ятому государстві жив собі поживав цар Микита , але не простий, а дуже сильний. І мав він незвичайний меч, який обертався на різні речі.

     А за вулканом жив Змій, який не раз викрадав жінок і дітей із царства царя. Але одного дня вирішив цар зібрати людей і йти до дракона, щоб припинити це. Йшли вони дуже довго і всі дуже втомилися. Та зустрів їх не дракон, а слуги його, та ці слуги раніше були добрими людьми і нашим воякам було дуже незручно битися з цими драконівськими прислугами. Та часу ніхто не хотів втрачати, отож солдати билися зі слугами, а цар пішов до дракона. Страшний був бій. Сім днів і сім ночей билися вони. Переміг цар і ув’язнив дракона, щоб помститися за все горе, що він приніс простому народу. Посадили дракона у темну печеру, і зробили тринадцять пасток, щоб на випадок, якщо ворог захоче втекти, то живим йому не вибратися. А побувало багато вже ворогів у тій печері і нікому не вдавалося подолати перешкоди.

     Минуло багато часу, помер цар, а все його володіння і меч перейшли до рук його сину Добрині Микитичу. Та гарний же був новий цар, сильніший за свого батька. Проте і у дракона залишилася на волі дружина, яка народила йому спадкоємця. Дізнався він про місце, де перебував його батько, прийшов до печери і подолав усі пастки, та й визволив батька. І стали дракони ще суворішими, спустошували вони тепер не тільки свої землі, а весь світ захотіли зруйнувати ці поганці. Викрадали і жінок, і молодих дівчат, і дітей, і тварин.

     Довго готувався Добриня до зустрічі з драконами, відмовляли його всі, та мужність і переживання за рідний край взяли верх. Пішов сам, не хотів ніким жертвувати. Взяв батьків чарівний меч і подався прямісінько до драконів. Та такий був розлючений, що не просто йшов, а перетворив свій меч на літаючу ковдру і гайда. За один день подолав велику відстань та дібрався до своїх ворогів.

     Вийшов молодий дракон проти Добрині. І грюкнув грім, і запалила блискавка все навколо. Та підійняв молодий царенко свій меч, зробив його великим вітром і прогнав ті хмари і негоду. Не сподівався дракон на таке і розгубився, а Добриня в цей час, скориставшись розгубленістю ворога, підстрибнув і загнав свого меча в саму шию дракона і перерізав горло ворогу. Не витримав смерті сина старий дракон і вмер.

     Подолав страшних ворогів Добриня і зажили люди в королівстві краще за всі королівства разом взятих.

Казка "Їжачок та Зайченятко" 

Цимбалюк Анастасії (6 клас)

     Жили в лісі Їжачок та Зайченятко. Їжачок побудував собі хатку жив і горя не знав. Та саме на цьому місці була ділянка Зайченятка, де він посадив моркву. Одного ранку Зайченятко вирішило подивитися чи виросла морква. Коли воно прийшло, то побачило, що на його ділянці стоїть хатка. Він вирішив подивитися, хто ж там живе. Коли він зайшов туди, побачив там Їжачка . Їжачок злякався, що хтось зайшов в його будиночок і насторожився. Зайченятко ж відразу запитало:

-         Чому ти побудував свою хатинку на моїй ділянці, саме там, де я посадив моркву?

-         Пробач, - сказав Їжачок, - я не помітив. Мене привабили гарні аромати та чистота на ділянці

-         Добре, давай поділимо цю ділянку, - запропонував  Зайчик.

     Їжачок погодився. Вони поділили ділянку. Їжачок жив у своїй хатинці, а Зайченятко вирощувало свою моркву, а Їжачок з неї першим пробу знімав. І стали вони такими друзями, що ніщо не могло їх розлучити. 

Казка "Новорічне диво" Швагера Данила ( 6 клас)

     Зима – найкраща пора року. Взимку діти радіють, бо випадає сніг, дарують дарунки, адже взимку так багато свят.

     Проте не всі діти раділи цій порі року. У місті жив один хлопчик, який не любив свято, яке чекають усі з нетерпінням, а саме - Новий Рік. І він задумав план: як саме зіпсувати це свято усім людям. Перед приходом людей він захотів ялинку спиляти, щоб не було головного символу Нового Року.

     Всі готувалися святкувати, купляли подарунки дітям, прикраси для будинків і ніхто не підозрював, що свято може щось зіпсувати.

     І от наступив вечір, діти і дорослі підбирають місце, де буде стояти новорічна красуня. Всі радіють, один Олег якось підозріло себе вів. Він уже хотів швидше йти рубати ялинку. Ледве він дочекався ночі і побіг до лісу. Та поки він зібрався, дійшов до лісу, віднайшов найкращу ялинку, на яку мали плани всі мешканці міста, як вже пробило 12 годину. Тільки- но замахнувся Олег на ялинку, аж тут почув хлопчик якісь дивні звуки. Трах – тарарах! Трах – тарарах! -  прилетів Дід Мороз і каже Олегу:

-         Хлопче, не роби такого, ти ж зіпсуєш Новий Рік.

-         Ні, я хочу і роблю. Чому це я повинен думати про всіх, а ? – сказав Олег із великим здивуванням.

-         Тому, що це символ Нового року. А якщо спиляєш ялинку, то подарунків не дістанеш.

-         А у мене є подарунки.

-         Так. Але я тобі їх ще не подарував, а я підготував все, що ти просив.

-         Добре, - погодився Олег, адже цікавість до нових подарунків перемогла.

     На наступний день, коли всі під ялинкою шукали свої подарунки, Олег знайшов і для себе. З тих пір Олег завжди любив Новий Рік.

     Так Дід Мороз навчив хлопчика любити Новий Рік.

Казка  "На пасовищі"  Слободзяної В.О.

     Не за високими горами, не за синіми лісами, а у звичайному маленькому селі проживали двоє хлопчиків. Федько і Дмитрик були друзяками з дитинства. Вони постійно вигадували собі якісь штучки. Коли вони відпочивали вдвох, то сумувати їм не було часу. До школи ходили разом, після школи гралися разом, ну просто – не розлий вода! Навчалися наші шибеники у третьому класі. До навчання ставилися не дуже, а от до відпочинку! З нетерпінням чекали вони літніх канікул…

     Ось і настало літо. Ще сонце тільки показалося над обрієм, а наші друзяки вже надворі.

-         Ви що і спати не лягали? – запитували хлопців сусіди.

-         Та не для того ми чекали літа, щоб спати.

     І так щоранку. Вже і батьки задумалися над тим, що треба хлопцям якесь корисне заняття придумати. Порозкидували мізками і вирішили, будуть наші хлопці пасти козу із козенятками. Повідомили їм про це, а вони і раденькі… тепер же у них спільники з'явилися. Та не так зраділа їм коза, та й не сама, а з козенятками.

-         Боже ж мій- , думала коза, - та коли ж вже скінчиться це літо, та нехай ці зірванці вже йдуть до школи. Хіба ж це можна?

Ще тільки тиждень вони випасають її і діток, а вже ж вона була і в ролі коня, бо на ній каталися, і в ролі мами – годувальниці, та не для своїх діточок, а для котячих. Наші хлопці поприносили маленьких котиків і пробували їм цідити молочко відразу до ротиків. А козенятка спостерігають за цими діями і вистрибують з радощів, адже вони ще маленькі були і не розуміли, чи добре це чи погано.

-         Дмитрику, а давай влаштуємо пікнік? Насмажимо картоплі із салом, дамо котикам покуштувати, а то ми їх окрім козячого молока нічим і не годуємо. Га?

-         Та давай, тільки ж треба хмизу назбирати, з чого ж ми будемо робити багаття! Так, я біжу додому за салом і картоплею, (а випасали козячу сімейку біля покинутого будинку навпроти) а тебе залишаю із козами тут. Я думаю, ти сам не боїшся залишатися ?! Мої кізоньки тобі не дадуть засумувати. Я швидко.

     Федько побіг стрімголов за харчами, а Дмитрик почав збирати сухі гілки. Хлопці швидко впоралися і незабаром по вулиці запахло смаженою картоплею. Поїли хлопці, нагодували котів, давали спробувати і козенятам, а от коза відмовилася від їхніх гостинців, дуже вже вони їй допекли…

     Наїлися друзі та й вирішили побігти до ставка -  хто там уже думав про кіз!

     Плавають, пірнають, відпочивають собі і не знають, що робиться вдома.

     А вдома горе: вогнище хлопці не загасили і вогонь почав розповсюджуватися до дерев і кущів.

     Кізонька мекає, кличе хлопців на допомогу. Та де там? Вони так захопилися, що і не думають ні про що.

-         Щось наші діти не йдуть обідати, - сказала мама татові, - може б ти пішов та погукав їх, а то такі вже відповідальні, зовсім на них не схоже.

-         Добре, піду, та й перевірю заодно, чи водички приносили кізоньці.

Вийшов батько на вулицю - щось горілим тхне. Хтось щось палить, - подумав тато. Та коли побачив, що дим валить з того місця, де кози паслися, то побіг чимдуж.

-         Наталко! Сусіди! Викликайте швидше службу порятунку – горимо! Пожежа! Пожежа! – кричав тато на всю вулицю так, що аж до хлопців долунало.

-         Ой Федьку! Оце нам перепаде на горіхи! Як же ми могли забути про те, що вогнище треба гасити і не залишати без нагляду аж поки воно повністю не погасне! Скільки разів нам про це говорили і у школі ,і вдома…

-         Ну , я думаю, що хтось уже зателефонував по 101 і нам уже мчать на допомогу.

     Звісно, що пожежники поспіли вчасно, ніхто не постраждав, окрім кози з дітками, які отримали переляк від таких забав на все життя. Хлопцям ще раз провели бесіду про безпечне поводження із вогнем, а от батькам ще довелося і штраф заплатити, що не додивилися за дітьми. З тих пір наші хлопці розуму набралися – провчив їх цей випадок. Задумалися, що від їхніх пустощів можуть постраждати ні в чому не повинні створіння. І і з шибеників вони перетворилися на відповідальних! Стали іншим дітям розповідати: суху траву не паліть -  може полум'я розповсюдитися на всю прилеглу територію; біля ставків комиші не паліть - можуть загинути в огні тваринки і птахи, які там проживають, а якщо бачите, що десь пожежа – телефонуйте за номером 101, або ж 112.

     Тож не було б щастя, так нещастя допомогло!