засідання МО класних керівників

ПЕДАГОГІЧНА  ТЕХНІКА –

ОСНОВА  НАВЧАЛЬНОЇ  УСПІШНОСТІ  УЧНІВ.

МИСТЕЦТВО  УПРАВЛІННЯ  КЛАСОМ

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ

Мета: окреслити поняття «педагогічна техніка», виявити її складові; обмінятися досвідом реалізації професійно-фахових знань на уроці в процесі навчання; створити модель учителя, що управляє своєю поведінкою, емоціями, впливає на особливість і колектив.

Форма тренінгу: круглий стіл.

Хід  тренінгу

І. Організаційний момент

Позитивна настанова щодо теми семінару: «Хто сам не рухається вперед, тому важко підштовхнути інших».

ІІ. Мотивація обраної теми

Аналіз рівня навченості учнів одного класу свідчить, що з різних предметів він різний.

Виникає запитання: «Чому так, а не інакше? Чому в одного учителя РН = 80%, а в іншого РН = 40%? В чому причина?». Це можна пояснити генетичним потенціалом, темпераментом учня, умовами виховання в сім’ї, поведінкою учня, зацікавленістю дитини тим чи іншим предметом. Але значною мірою – педагогічною майстерністю учителя, його мистецтвом управляти класом.

Виявляється, зовсім не другорядне значення має те, як ми реалізуємо на уроці свої професійно-фахові знання, доводимо навчальний матеріал до свідомості кожного учня. На такі численні запитання відповідає техніка педагогічної діяльності учителя.

На її значущості наполегливо наголошував А.Макаренко. Він твердив, що для нього, як і для інших педагогів, «стали вирішальними такі «дрібниці»: як стояти, як сидіти, як підвестися зі стільця, з-за столу, як підвищити голос, усміхнутися, як подивитися».

ІІІ. Повідомлення теми, мети тренінгу

Сьогодні ми торкнемося теми «Педагогічна техніка – основа навчальної успішності учнів. Мистецтво управління класом». Окресливши поняття «техніка», ми перейдемо до обміну досвідом, напрацюваннями з цього запитання, спробуємо створити модель учителя, що має високий рівень педагогічної техніки.

ІV. З’ясування поняття «педагогічна техніка»

Дослівний переклад грецького слова «техніка» - мистецтво, майстерність; словникове тлумачення – сукупність засобів і навичок виробництва, володіння прийомами.

С. Гончаренко подає таке визначення: «Педагогічна техніка – комплекс знань, умінь і навичок, необхідних педагогові для чіткої та ефективної організації навчальних занять, ефективного застосування на практиці обраних методів педагогічного впливу як на окремих учнів, так і на дитячий колектив у цілому».

Поняття «педагогічна техніка» містить дві групи складових. Перша група пов’язана з умінням учителя управляти своєю поведінкою (мімікою, пантомімікою); з володінням емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження, для творчого самопочуття тощо. Друга група пов’язана з уміннями впливати на особистість і колектив, технікою організації контакту, управління педагогічним спілкуванням, організацією колективної творчої навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Отже, педагогічна техніка – це:

ü уміння вчителя володіти своєю поведінкою, емоціями, настроєм;

ü організація колективної діяльності учнів.

Як бачимо, складові першої й другої груп педагогічної техніки спрямовані або на організацію внутрішнього самопочуття учителя, або на вміння це почуття адекватно виявити зовні.

V. Обговорення дій учителя на різних етапах уроку

Нас особливо цікавить використання педагогічної техніки на різних етапах уроку.

        Організаційний момент

Будь-який урок, перший чи останній, в одному класі чи в різних, на початку чи наприкінці дня, починається з організаційного моменту. Його мета – здійснити «мініадаптацію» вчителя та учнів на взаємне сприйняття. Максимальний термін, визначений психологами і педагогами  на організаційний момент уроку, - до 5 хв. Його успішність, безумовно, залежить від особистості учителя, його техніки.

Ситуація

Уявімо ситуацію. Закінчився урок фізкультури, дзвінок на наступний урок. Учитель заходить до класу. В класі метушня: один учень ще завершує переодягнення (знімає спортивний костюм, щоб одягти форму), дівчинка доїдає сніданок (фізичний заряд, можливо, спровокував апетит), інші учні дістають зошити, щоденники, необхідне приладдя для уроку.

- Що робити вчителю? Як почати урок? Порадьте.

Відповідь. Здійснити записи в журналі, роздати індивідуальні картки, перевірити письмове домашнє завдання в учнів, які потребують постійного контролю.

Педагогічна наука дає такі поради щодо подібних ситуацій: застосуйте прийом фокусування, що потребує концентрування учнями уваги до того, як почнеться урок. Для цього вчителю варто говорити тихіше.

      Етап актуалізації опорних знань, перевірки домашнього завдання,

мета яких – активізувати розумову діяльність учня.

Ситуація

Учні класу добре підготували домашнє завдання, на запитання учителя – «ліс рук» з бажанням відповісти, що супроводжується викриками «Спитайте мене». При цьому сміливіші учні починають відповідати на запитання, не дочекавшись дозволу вчителя. Опитування фактично зірвано. Як бути?

Відповідь. Традиції уроку (запитайте тільки того, хто не викрикує; використайте метод мікрофона тощо). Вимогливість до поведінки учнів. Продумані різнорівневі запитання.

Порада: застосуйте прийом моделювання, що керується принципом «навчити можна особистим прикладом». Ввічливі, жваві, сповнені ентузіазму, терплячі, толерантні та організовані вчителі є для учнів взірцем.

Етап вивчення нового матеріалу

Ситуація

Дехто з учнів класу стомився, почав займатися своїми справами: шепотіння, записки, літачки та подібне. Що ж робити? Як зосередити увагу учнів? Які прийоми використати?

Педагогічна наука радить застосувати такі прийоми:

а) прийом ненав’язливого втручання: «згадування імені»;

б) прийом невербальних сигналів: дзвіночок, вираз обличчя, поза, жести;

в) стверджувальні «я-посилання» (посилання від себе): чіткий опис потрібної поведінки учня: «Я хочу, щоб ви поводилися так...», «Мені потрібно, щоб ви поводилися так...»

г) гуманні «я-посилання» (Томас Гордон, автор методики навчання вчительської майстерності визначає три типи таких послань:

ü опис поведінки дітей: «Коли ви говорите одночасно зі мною, то...»

ü враження, яке ця поведінка справляє на вчителя: «Я маю зупинити урок, бо...»

ü опис почуттів, які ця поведінка породжує в душі учителя: «Це засмучує мене»

       г) позитивна дисципліна: вказувати, як потрібно поводитися, давати вихід із ситуації («Не бийтеся» - «Розв’язуйте конфлікти цивілізовано»); частіше вдавайтеся до схвалення.

         Етап закріплення знань, умінь і навичок

         Ситуація

 Учитель на цьому етапі дав учням завдання з підручником. Виграний час вирішив використати на запис журналу. Наприкінці уроку попросив здати зошити. Як же він здивувався, коли побачив, що з 15 учнів класу 10 не приступало до виконання даного завдання.

Чому так трапилося? А як би ви вчинили?

Порада: прийом контролю (обхід класу).

VI. Інформація для роздумів. Учитель очима дітей

(див. додаток 1 «Мені подобаються учителі...»)

VII. Створення моделі учителя, що управляє поведінкою, емоціями, впливає на особистість і колектив

(див. додаток 2 «Якості ідеального педагога»)

VIII. Підсумок тренінгу

На жаль, ідеальних учителів, як і ідеальних людей, не буває, але прагнути до ідеалу треба. Педагогічна техніка – змінна величина, її можна опановувати, вдосконалювати, шліфувати, доводячи до досконалості. Цього Вам і зичу.

Ідеальний учитель

.

У запитанні «Що ж є ідеальний учитель?» є незавершеність, а тому деяка абсурдність. Тому що - який учень, такий і вчитель. Коли учень готовий до знання, з'являється вчитель. Ця східна мудрість як би не співпадає з нашим західним сприйняттям школи й тим більше - із ситуацією української школи початку ХХІ століття. Та все ж спробуємо відповісти на це абсурдне запитання.

Учитель - це покликання, учительство - це служіння, а не праця. Тому вчитель має працювати не ради заробітку, не для виживання чи прожитку, а для виконання своєї місії на землі. Тому ідеальний учитель - це такий, для якого вчительство - сенс життя. Його вища користь - бути затребуваним, бажати й уміти віддаватись процесу, не очікуючи нічого натомість. Це альтруїзм в абсолютному значенні. Тому ми опустимо в наших роздумах у цій статті необхідність матеріальної бази, про яку повинна піклуватись держава, а значить - міністерство освіти і науки, його нижчі підрозділи, у тому числі райвідділ освіти та директор, а також громадянське суспільство, у тому числі спонсори та меценати. Справа вчителя - учити, а справа суспільства - дати вчителю гідні кошти для існування. І більше не будемо до цього повертатись.

Ідеальний учитель ніколи не є найяскравішим. Він узагалі не повинен бути яскравим, бо він тільки передає через себе послання учню. І послання це - не тільки сума знань, а в першу чергу ставлення до світу, до людей, до країни, до життя в колективі.

Ідеальний учитель не може бути взагалі, він може бути для конкретної людини. І для кожної людини образ цей розрізнений, причому розрізняється цей образ і в різні періоди життя окремої людини. Але все ж таки... Ідеальний учитель - ця така істота, яка в потрібний момент дає поштовх до розвитку, це той, хто розбудить сплячого до пильнування, хто примушує бути уважним, активним, живим. Чому у визначенні написано «істота»? Тому що воїн може вчитись у журавля й у сосни, у змії й у кішки. І, проникаючи в сутність, осягаючи свого «вчителя», воїн, тобто жива людина, не спляча, а пильнуюча, осягаюча, набуває необхідну для життя властивість.

Ідеальний учитель розуміє, що він не вставить учню свій мозок і не проживе за учня його життя, а тому доблесть учителя - зробити учня самостійним, відповідальним, стійким до життєвих випробувань (і негод, і до слави, успіху). Саме це, а не сума знань, є квінтесенцією справжнього вчителя. Вміння передати суму знань - це необхідна, але недостатня умова, щоб вважатися ідеальним вчителем. Ідеальний учитель пробуджує в дитині учня, а потім вирощує з нього собі співбесідника. Тому, якщо в батька й учителя не співпадають координати, учитель мимоволі віддаляє дитину від сімейних ідеалів. У цьому трагедія як учителя, так і батьків.

Що має бути цікаво вчителю? Ідеальному вчителю цікавий процес. Він не стурбований проміжними результатами. Йому цікаві зміни дитини, і вчитель дивується та радіє цим змінам. Дитина довіряє тому, що вона дійсно цікава вчителю.

Ідеальний учитель ніколи не є репетитором. Коли ми кажемо про предметника, що він «добрий», це означає, що він може навчити бачити предмет, засвоїти мову цього предмета, тобто - в ідеалі - розуміти, що від тебе хоче почути екзаменатор, і відповісти йому на його мові на відповідному рівні. Ми зараз не говоримо про тестування, бо ми не впевнені, що за його допомогою можна достовірно перевірити знання, по-перше, і по-друге, ми не впевнені, що при прийомі до ВНЗ не треба вибирати студентів особисто. Ідеальному вчителю цікаве формування душі дитини, образу. Він, учитель, здогадується, що кожній людині дані ті чи інші обставини життя - батьки, матеріальна забезпеченість, інтелектуальні здібності, схильність до співчуття або до лідерства.

Ідеальний учитель задає напрямок розвитку, але враховує властивості дитини. Він настроює дитину на довге й важке, але творче життя, а не на миттєвий феєрверк. Тому недоречні для школи рейтингові системи, які руйнують психіку людини, грають на низинному. Із такими колективами можна працювати тільки як зі звірами - використовуючи батіг і пряник і першу сигнальну систему. Але якщо казати про образ людини, ми не можемо назвати цю систему й учителів, які її застосовують, ідеальними.

Урешті-решт, сенс людського життя - осягнути себе, прийти до своєї серцевини, відкрити себе Божественному світлу. Сенс життя - працювати не заради хліба насущного, а для свого вдосконалення. Бо як будеш досконалим, то буде й хліб! І ідеальний учитель ніколи не ставить перед дитиною помилкові цілі, але дає те, що потрібно їй у її віці, а потім - усувається, щоб людина йшла далі, знаходячи нові горизонти та нових учителів.

І ще: ідеальний учитель - він же ідеальний учень, і він поважає в учні свого вчителя, оскільки хто б не зустрівся в житті, може бути вчителем, хоча нам це так приємно не помічати. Шалва Амонашвілі казав, що ніхто не підпустить робітника до верстата, доки той не пройде техніку безпеки та не отримає відповідну спеціальність. А до незнайомої дитини до класу ввійти можна. Ш. Амонашвілі писав про безвідповідальність такого підходу. Значить, ідеальний учитель - принаймні, у початкових класах, повинен знати своїх дітей, їх особливості, проблеми та пріоритети розвитку.

В. Сухомлинський писав про те, що треба добре знати предмет, щоб він не заважав учителю спостерігати за інтелектуальним зростанням дитини, щоби вчитель був здатний розкритись і побачити народження думки в дитині, а не просто правильність відповіді.

Якщо казати про справжніх учителів, то їм має бути дозволено все, тому що тільки в такому разі вони створять дійсного - воїна, мага, людину. Якщо казати про справжніх учителів, вони вчать навіть просто однією своєю присутністю. Вони можуть бути добрими, а можуть бути несамовитими. Коли в Індії дитину віддавали музиканту в навчання, руки дитини й учителя зв'язували білим рушником на знак покірності та повної віддачі себе вчителю.

Зараз же головна доблесть ідеального вчителя в сучасній школі - не переживати про те, хто тут прийшов час провести, але не дрімати і не проґавити того справжнього учня, який прийшов саме до нього. А з іншого боку, якщо в кожної людини є надія і вона вмирає останньою, то й найбільш пропащий у класі теж очікує, що до нього поставляться як до людини. Отже в ідеалі бажано, щоб вчитель знайшов мотив для навчання навіть і для того, хто прийшов «штани протирати».